Неймовірно пишаюся тим, що я українка!

"Неймовірно пишаюся тим, що я українка! Я живу в абсолютно неповторній країні!" Цей девіз я поставила собі майже рік потому – у лютому 2014 року…

Ще донедавна вигук «Слава Україні! Героям Слава!» сприймався з деякою осторогою у більшості населення… 

 

Не можна сказати, що сьогодні це сприймається стовідсотково. Але те, що ми  - українці, відчули себе нацією  - це можна сказати впевнено. Суспільство поділилося на патріотів і просто байдужих.. Слава Богові, що в Херсоні майже немає агресивних. Люди більш - менш толерантні. Дякувати Богові, що зі мною поряд знаходяться люди – мої однодумці, з якими я почуваю себе вільною у своїх думках і діях.

 

 І як приємно, коли вітаючись з молоддю, вигукуєш «Слава Україні!», у відповідь чуєш гучне: «Героям Слава!». Пишаюсь до сліз…

 Але дуже болить душа і серце за майбутнє наших дітей…Немає впевненості у завтрашньому дні.. Що чекає на них.. Хотілося б їм кращої долі.

 

За цей рік стільки відкрила для себе, щодо історії України взагалі, і власне історії української нації. Згадую бабусю та її розповіді. «Вибач, бабуню, як же ти була права. Але ж нас виховували в радянській школі. І я не розуміла і не вірила тому, про що ти розповідала». Сьогодні неначе прокидаюся від довгого сну і глибоко жалкую, що довго спала.

 

"Дуже жалкую про те, що багато в житті втрачено. Неначе жив не своїм, а чужим життям".

 

Я завжди пишалася тим, що я українка, з дитинства. Дякую за це своїм бабусям і мамі. Саме вони наділили мене цим українським духом. І навіть коли в дитинстві трапилося так, що треба було перейти на російську мову спілкування, я не втратила його. А що до мови, то це ж не привід до суперечок. Знання мов придає людині тільки більше інтелектуальної власності...

Сьогодні я ще більше стала пишатися, що я українка…

 

Пригадала, як зустрічали Новий 2014 рік і загадували власні бажання, думали про себе і свої мрії. Зустрічаючи 2015 рік, під бій курантів ми згадували загиблих, плакали з доньками і просили у Бога миру для України… Ось так всього за рік змінилося життя..

 

Сумно, що при владі нічого не змінилося.. Навколо безліч «перефарбованих хамелеонів», які пристосувалися і до теперішнього життя. Хочеться «свіжого повітря» в професійній діяльності. Але мабуть цього року нічого не зміниться на краще, а тому головне  на сьогодні, щоб не стало гірше. І зрозуміло, головне бути впевненому у своїх професійних здібностях, не панікувати і по-можливості рухатися вперед.

І ще одним хотілося б поділитися. Вперше у своєму житті я по-справжньому святкувала День Соборності України. Мабуть тому, що серцем зрозуміла, що саме є для нас українців це Свято. В єдності сила, це ми розуміли ще дітьми, але відчула мабуть тільки сьогодні, коли в Україну прийшла біда…

Скажу чесно, що коли ми задумали на роботі під час професійного заходу з колегами провести Акцію «Ланцюг єдності», я не зовсім уявляла її результат, і мала якесь передчуття… І як же була приємно вражена, коли всі учасники нашого заходу стовідсотково підтримали нашу ідею - приєднатися до Всеукраїнської акції на честь Дня Соборності України і за допомогою синіх та жовтих стрічок створити «ланцюг єдності».

 Кожен бібліотекар, прив’язуючи стрічку одна до одної називав одне слово, яке на його думку об’єднує нас українців, а також бібліотечних фахівців на нашій професійній ниві: любов, віра, серце, земля, вишиванка, мир, знання, книга, родина, надія, майбутнє.

 

 

Об’єднавши створений ланцюг у коло всі учасники побажали одне одному миру і злагоди в Україні, родині, професійних успіхів та здійснення мрій.

Теплі історії...читання

В наш час багато людей чомусь ліквідують свої домашні бібліотеки. В кращому випадку передають до публічних бібліотек. А ми з доньками навпаки вирішили поповнювати свою домашню бібліотеку найулюбленішими "літературними друзями".

Донькам звісно подобаються свої, це частіше щось із світу зараз модного фентезі. А я припала останнім часом до серії «Теплі історії…»

Взяла перші "Теплі історії до кави" і не змогла зупинитися. "Теплі історії до шоколаду", «Теплі історії про кохання...", "Жменька слів для доброго настрою"… На черзі нові книги у домашню бібліотеку " Теплі історії з корицею" та «Теплі історії про радість і сум», «Теплі історії про дива, коханих і рідних»  і можливо ще багато інших…

Закінчила читати «Марусю» — історичний роман, що написаний українським письменником Василем Шкляром та вперше опублікувався у видавництві "Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля» 2014 року. 

У романі розповідається про повстанського отамана Марусю Соколовську

Із авторської післямови

По Вкраїні сумно вітер віє,

Гне додолу тонкий верболіз…

Ми до вас не вернемось ніколи —

Шкода ваших дожидань і сліз.

...Ти помахала мені тонкою рукою з високої кручі Дністра на знак повернення, а не прощання. Але сьогодні ніхто не скаже, де погасла твоя зоря, хоч її світло досі лине до нас. Твоя смерть не зафіксована в жодних документах і не засвідчена жодним очевидцем, котрий би з упевненістю сказав, коли й за яких обставин це сталося. 

....Марусю, дитино, зіронько ясна… Я точно знаю, що ти жила в серці Мирона Гірняка до 22 липня 1944 року. Його міцний організм таки подолав смертельну недугу, і Мирон з Осипом Станіміром пройшли до кінця увесь трагічний шлях разом з Українською Галицькою армією.  Аж до серпня 1920-го, коли рештки УГА під проводом генерала Кравса перейшли на територію Чехословаччини, де були інтерновані.

...Мирон загинув 22 липня 1944 року в бою під Бродами. Коли лещата оточення стислися до краю, хтось із хлопців вигукнув: «Зриваємо «леви» з рукавів!» Вони вже знали, що росіяни до українців набагато жорстокіші, ніж до німців. Мирон «левів» не зірвав. Але помер легко. Іноді йому було соромно, що він досі живий.

На черзі роман Василя Шкляра "Чорний ворон". Роман відтворює одну із сторінок української історії — боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років

Різдвяний ангелик...

Свято наближається, свято наближається... Свято таке улюблене з дитинства, не дивлячись на "совєтські атеїстичні забобони"... Слава Богу хоч цього свята вони не змогли нас залишити. І тепер ніхто не скаже, що це прийшло до нас з Америки, як Хеллоуїн. Скоро, скоро Різдво. 

Я завжди в ці дні згадую бабусю, і дитинство, 2 роки з якого провела у бабусі в селі. Які ж були тоді зими із завірюхами та хурделицями. Це був самий незабутній час, коли все ще попереду...

І кутя, і узвар і пироги, і холодець - все буде на Святвечір за бабусиним рецептом... 

Я так давно  хотіла сплести гачком різдвяного біленького ангелика. І ось нарешті сьогодні купила нитки, і мерщій до роботи. Знайшла в Інеті декілька корисних ресурсів, і почалося. Але я була б не я, якби не зробила по-своєму. І ось яка гарненька лялечка різдвяний ангелик в мене вийшла. Ось вам і hand-made терапія.

Ось така вийшла компанія різвяних оберегів, зроблених мною цього року власноруч: ялинка, різдвяна коза-мотанка... І тепер приєднався ангелик.

А це все, що я зробила до новорічних свят в стилі hand-made

Прогулянка зимовим святковим містом

Сьогодні, 2 січня 2015 року вирішили прогулятися містом, подивитися на святкові ялинки, засніженя парки, і взагалі надихатимся зимовим святковим повітрям. 

Губернаторська ялинка не сподобалася взагалі.  І людей біля неї майже немає. Висновок: який губернатор, така і ялинка. Щось таке в дусі СРСР. Ні, не хочу повернення назад. 

Пройшлися по проспекту Ушакова, вниз до вулиці Суворова. Так гарно: сніг навкруги і туман

По вулиці Суворова гуляє багато городян із сім'ями, щоб подивитися міську ялинку біля театру. 

Приємно вразив сквер Піонерський. Вперше була там зимою, та ще й такою засніженою. Надвечір кафе "Вritish Pub" включили ліхтарики, і на мить здалося, що ми потрапили до Різдвяного лісу. Дуже гарно. 

Настуся з Дашою влаштували фото-сесію. 

Біля театру такі гарні різдвяні інсталяції, і навіть коза жива прийшла з хазяїном на фото-сесію. 

Ну і я не вдержалася і сфоткалася біля козла.

Традиційно по скверу їздить святковий паровозик, який катає дітлахів. Ось тут багато сімей прийшли разом з дітлахами подивитися на ялинку, поспілкуватися. В сквері були навіть пересувні кав'ярні, які продають глінтвейн, гарячий шоколад, каву, чай. Виявляється і у нас може бути так гарно і цівілізовано, як у Києві чи Львові. Там це у цетрі міста на кожному кроці.

Прогулянка зимовим святковим містом on PhotoPeach

Новорічні подарунки

Ну от і настав 2015 рік.

Ждали з нетерпінням. Зустрічали, як завжди, шампанським. Але це було зовсім інше дійство за всі мої 50 років свідомого життя. Стоячи співали разом із доньками гімн України, плакали, згадуючи загиблих, молили Бога і вірили у найкраще. Бо головне - то Віра. Як же хочеться вірити у найкраще... За вікном пускали фейєрверки, а я думала про те, що  не всі усвідомлюють в який час живуть, і що відбувається навкруги... І тут мені згадалося "Жити у суспільстві і бути вільними від суспільства не можна"... Виявляється можна... Сумно від цього. Мабуть так і живемо: моя хата с краю... Сподіваємося, що хтось за нас зробить...

Ну, досить про сумне, треба жити з позитивом. Тож, до новорічних подарунків. Що може бути краще за книгу. Я отримала від "Діда Мороза" під ялинку довгоочікувану "Жменьку слів для доброго настрою" Слави Світової із серії "Теплі історії".

Моя серія поповнилася. В ній вже 4 книги: "Теплі історії до кави", "Теплі історії до шоколаду", "Теплі історії про кохання", "Жменька.."

Дашуля дочекалася своєї "Української міфології". Я теж чекала на неї з нетерпінням. Наші сподівання справдилися. 

Зміст енциклопеції у передмові Валерія Шевчука: "...міфологія є тим началом, що творить обличчя кожного етносу, стаючи, зрештою, однією з великих ланок пізнання себе в часі; та ж бо народ, котрий  себе в часі пізнає, стає свідомим, отже життєздатним, бо тим самим ніби вкладає собі в душу частку вічності"

Це справжня енциклопедія українського народу як етносу. Це дійсно "українська Біблія". І перше, що я прочитала, це українське замовляння:

Добрий день тобі, сонечко ясне!

Ти святе, ти ясне-прекрасне!

Ти чисте, величне й поважне;

ти освіщаєш гори і долини, і високії могили -,

освіти й мене перед усім миром:

перед панами, перед попами, перед царями, 

перед усім миром - добротою, красотою,

любощами й милощами.

Тобі, Місяцю, сповні мені  на здоров'я,

Тобі, Місяцю, насвітися мені по світу

надивитися, добре находитися!

І ось воно, моє яскраве руденьке сонечко - моя Настуся 

І трішки гумору: два кота в моєму житті