Напередодні святкування Дня міста разом із коллегою відвідали відкриття виставки «Живописний світ Бориса Лавреньова» в музеї-квартирі Лавреньова, з нагоди 125 річчя від дня народження майстра пера і пензля.
Раритетні меблі з особистого робочого кабінету, мольберт майстра, чудові натюрморти, портрети дозволили доторкнутися до таланту нашого земляка. Екскурсія залом та чудова розповідь про Лавреньова, як художника, наукового співробітника літературного відділу музею Вікторії Мусійко додали неабияких вражень про його талант.
Скажу чесно чомусь була впевнена, що про Лавреньова будуть розповідати російською мовою. І була приємно вражена чудовою презентацією виставки та екскурсією українською мовою.
 |
| знайди мене |
Люблю відвідувати музеї, мене приваблюють старовинні речі, які зберігають дух та смак епохи, в якій вони були створені. Ти неначе переносишся в минуле і відчуваєш себе частинкою того часу..Це так чудово… Я навіть сховалася у шафі, хоча й ілюзорно.
Пригадала, що коли потрапила у 1995 році до Великої Кардашинки Голопристанського району Херсонської області мене дуже вразили деякі слова та назви в їхньому побуті, притамання саме цьому регіону.
А мама завжди казала, що там розмовляють сааме так як у неї на батьківшині у с.Висунь Снігурівського району Миколаївської області.
Отож у них, у Великій Кардашинці помідори називають баклажанами, табурет – стулкою, копанку з водою – бакаєм, плиту на вулиці кабицею, а інколи гапликом, а спідниця чи сукня не довга, а длина…
А край такий чудовий і неповторний, гайки чередуються з вулицями і лісовими просіками, у гайках такі чудові величезні вільхи ростуть просто у воді, з яких колись робили чудові меблі, які й сьогодні можна зустріти у хатах сторожилів…
У кінці городу бакаї, затягнуті ряскою, в яких хлюпочеться дрібна рибка і плавають гуси з качками. На вільхі та акації живуть дятли та одуди і багато різних пташок, котрі о 5-й годині ранку співають у гайках своїх пісень.. А у травні чудові співи дарують солов’ї.
І все це чудова Велика і Мала Кардашинка Голопристанського району Херсонської області. Я прожила там майже 4 роки, за що вдячна долі…
Хочу сказати, що читати твори суто сучасних українських авторів почала з відпустки (липень 2016) І не можу зупинитися. Пробувала прочитати декілька книжок російською, не цікаво…можливо пізніше.
Серед перечитаних:
• Люко Дашвар «Там є», «Покров»
• Ірен Роздобудько «Ґудзик», «Ґудзик - 2»
• Галина Вдовиченко «Пів яблука»
• Юрій Андрухович «12 обручів»
• Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
• Наталя Гурницька «Мелодія кави у тональності кардамону»
• Дара Корній «Гонихмарник», «Щоденник Мавки», «Зірка для тебе, «Тому, що ти є»
• Жанна Куява «Із медом полин»
• Наталка Доляк «Гастрабайтерки»
Але хочу поділитися останною прочитанною саме сьогодні.
До речі порекомендувала мені її молодша донька – Настуся. Надійка Гербіш «Художниця».
В нашій домашній бібліотеці є майже всі книги із скрії «Теплі історії» . Дійчно почали з «Теплих історій до кави» Надійки Гербіш. А от саме на цю повість я не звернула увагу 3 роки тому.
Історія молодої жінки-художниці, починаючи з підліткового віку, яка росла без тата, з мамою. Про всі негаразди і радості її життя та друзів, які допомогли їй подолати перешкоди підліткового становлення особистості та й власне, дівчини-жінки, як особистості і як художниці. Перша закоханість, аборт, спроба суїциду і т.і. Але коли поряд є справжні друзі, все можна здолати і прийти до омріяного..
А свій шедевр вона буде малювати протягом всього життя…
І кож¬но¬го ра¬зу, ко¬ли щось дій¬сно зна¬чиме трап¬ля¬тиметь¬ся з нею, ху-дож¬ни¬ця зможе на¬нес¬ти нас¬тупний штрих - і ко¬лись-та¬ки за¬вер¬ши¬ти свою кар¬ти¬ну. Дійсно, як і кожен із нас малює свою «картину життя».. І в кожного виходить «свій шедевр»… У Надійки Гербіш не тільки «теплі історії» але й така «тепла» милозвучна українська мова, що не можна відірватися від її творів, тільки коли прочитаєш останню сторінку…
