Теплі історії для неї

Що може бути кращим за подарунок в день народження? Для мене новенька книга із серії "Теплі історії"
Чергову книжку подарували мені мої донечки - "Теплі історії для неї" Святослава Чернія.
Зранку 2 травня з філіжанкою кави, закутана в плед, я сіла на балконі і почала занурюватися в безмежний світ історій про кохання, написаних чоловіком з такою лагідністю, що мене просто "накрило спогадами".
Це неймовірне видання, до якого увійшло 33 надзвичайних історій.

З передмови " Для жінок - це справжнє віконце у світ чоловічого бачення, а для чоловіків - приклад, як потрібно любити, відчувати, розвивати й берегти стосунки"

Декілька меседжів з історій:
- одного дня не бачити тебе, мені вистачає, щоб загорнутися у смуток
- щасливі сім'ї ті, де чоловік лицар, а жінка - принцеса
- іти без тебе, - однаково, що бути закутаним в морок
- скільки потрібн чекати на жінку, якщо ти шукав її вічність?
- у шлюбі вони називають свої будні "солодкою рутиною"

«Сонце моє, бабусю!»

 

 

Закінчила читати збірку «Львів. Смаколики. Різдво». 10 неймовірних історій. Я смакувала кожну окремо, присвячуючи один вечір одній історії. Це як улюблені цукерки.

 

Маленька філіжанка кави і одна смачненька шоколадна цукерка від фабрики «Світоч» під назвою «Львівські дефіляди» - справжнісінькі смаколики з чорного шоколаду у львівському презенті.

 

 

 

 Особливо «смачною» виявилась остання розповідь від Ніки Нікалео – «Сонце моє, бабусю!». Я навіть розчулилась до сліз, так багато уривків нагадали мені мою бабусю, дитинство, Різдво, її смачну кутю, яку я готую тепер за її рецептом, і смачнючий кисіль із вишень. Це неймовірна пам’ять про бабусине Різдво. 

 

 

 

І ось ця фраза «Мені здавалося, що так триватиме вічно і – що ти вічна! А вічною виявилась твоя любов до мене». Неначе списано з тих далеких часів, коли я теж думала, що бабуся буде жити вічно…

«Сонце моє, бабусю!»

Коли її не стало, це була для мене велика трагедія, бо трапилось це так раптово і трагічно.. Дякую Ніка за те, що дали змогу повернутися в дитинство. Це так неймовірно здорово.

Осіння прогулянка містом:бабине літо

Враховуючи, що вчора було моє професійне свято – Всеукраїнський День бібліотек, а сьогодні – День вчителя, ми з доньками – майбутніми вчительками, вирушила у мандри містом, зробити собі деякі приємності. Бо хто, як не ми самі собі.  

 

 

 

Та й погода ж сьогодні просто супер осінньо-літня. Одним словом – бабине літо. 

 

 

 

Спочатку придбали собі деякі потрібні та омріяні речі: теплий гарний шалик, корисну книжку із серії «Мова – ДНК нації» з ілюстраціями «лепетуна» - «Українська легко!». 

 

 

 

 

Майже 3-годинна прогулянка осінніми парками і вулицями міста залишила по собі чудовий настрій і море позитиву. 

 

 

 

 

На завершення ми вирішили заглянути до чудового кафе «Кіт на даху», правда під назвою – «Кот на крыше». 

 

 

 

 

Смачна італійська піца, чудовий чай по-турецькі з медом, лимоном та яблуком і нарешті, о-о-о, я покуштувала суші.

 

 

Правда паличками не змогла. Але, дійсно – це смачно. Чудова, затишна атмосфера, зручні меблі, приємні офіціанти, з гумором залишений рахунок...

 

 

Прогулянка вийшла просто супер!!! Ми в змозі собі іноді робити свято!

Зустріч з Лавреньовим художником

Напередодні святкування Дня міста  разом із коллегою відвідали відкриття виставки «Живописний світ Бориса Лавреньова» в музеї-квартирі Лавреньова, з нагоди 125 річчя від дня народження майстра  пера і пензля.

 

 

 

Раритетні меблі з особистого робочого кабінету, мольберт майстра, чудові натюрморти, портрети дозволили доторкнутися до таланту нашого земляка. Екскурсія залом та чудова розповідь про Лавреньова, як художника, наукового співробітника літературного відділу музею Вікторії Мусійко додали неабияких вражень про його талант. 

 

 

Скажу чесно чомусь була впевнена, що про Лавреньова будуть розповідати російською мовою. І була приємно вражена чудовою презентацією виставки та екскурсією українською мовою. 

 

знайди мене

 

  Люблю відвідувати музеї, мене приваблюють старовинні речі, які зберігають дух та смак епохи, в якій вони були створені. Ти неначе переносишся в минуле і відчуваєш себе частинкою того часу..Це так чудово… Я навіть сховалася у шафі, хоча й ілюзорно.

Мовомарафон Завдання 5 Діалекти

Пригадала, що коли потрапила у 1995 році до Великої Кардашинки Голопристанського району Херсонської області мене дуже вразили деякі слова та назви в їхньому побуті, притамання саме цьому регіону.

 

 А мама завжди казала, що там розмовляють сааме так як у неї на батьківшині у с.Висунь Снігурівського району Миколаївської області. 

 

Отож у них, у Великій Кардашинці помідори називають баклажанами, табурет – стулкою, копанку з водою – бакаєм, плиту на вулиці кабицею,  а інколи гапликом, а спідниця чи сукня не довга, а длина…

 

 

 

 А край такий чудовий і неповторний, гайки чередуються з вулицями і лісовими просіками, у гайках такі чудові величезні вільхи ростуть просто у воді, з яких колись робили чудові меблі, які й сьогодні можна зустріти у хатах сторожилів… 

 

 

 

У кінці городу бакаї, затягнуті ряскою, в яких хлюпочеться дрібна рибка і плавають гуси з качками. На вільхі та акації живуть дятли та одуди і багато різних пташок, котрі о 5-й годині ранку співають у гайках своїх пісень.. А у травні чудові співи дарують солов’ї. 

 

І все це чудова Велика і Мала Кардашинка Голопристанського району Херсонської області. Я прожила там майже 4 роки, за що вдячна долі…

#мовомарафон Завдання 4 Література

 Хочу сказати, що читати твори суто сучасних українських авторів почала з відпустки (липень 2016)  І не можу зупинитися. Пробувала прочитати декілька книжок російською, не цікаво…можливо пізніше.

 Серед перечитаних: 
•    Люко Дашвар «Там є», «Покров»
•    Ірен Роздобудько «Ґудзик», «Ґудзик - 2»
•    Галина Вдовиченко «Пів яблука»
•    Юрій Андрухович «12 обручів»
•    Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
•    Наталя Гурницька «Мелодія кави у тональності кардамону»
•    Дара Корній «Гонихмарник», «Щоденник Мавки»,  «Зірка для тебе, «Тому, що ти є»
•    Жанна Куява «Із медом полин»
•    Наталка Доляк «Гастрабайтерки»

 

Але хочу поділитися останною прочитанною саме сьогодні.

До речі порекомендувала мені її молодша донька – Настуся. Надійка Гербіш «Художниця». 

В нашій домашній бібліотеці є майже всі книги із скрії «Теплі історії» . Дійчно почали з «Теплих історій до кави» Надійки Гербіш. А от саме на цю повість я не звернула увагу 3 роки тому.

Історія  молодої жінки-художниці, починаючи з підліткового віку, яка росла без тата, з мамою. Про всі негаразди і радості її життя та друзів, які допомогли їй подолати перешкоди підліткового становлення особистості та й власне, дівчини-жінки, як особистості і як художниці. Перша закоханість, аборт, спроба суїциду і т.і. Але коли поряд є справжні друзі, все можна здолати і прийти до омріяного..

А свій шедевр вона буде малювати  протягом всього життя…

І кож¬но¬го ра¬зу, ко¬ли щось дій¬сно зна¬чиме трап¬ля¬тиметь¬ся з нею, ху-дож¬ни¬ця зможе на¬нес¬ти нас¬тупний штрих - і ко¬лись-та¬ки за¬вер¬ши¬ти свою кар¬ти¬ну. Дійсно, як і кожен із нас малює свою «картину життя».. І в кожного виходить «свій шедевр»… У Надійки Гербіш не тільки «теплі історії» але й така «тепла» милозвучна українська мова, що не можна відірватися від її творів, тільки коли прочитаєш останню сторінку…

Перше завдання Мовомарафону

Сьогодні в цей святковий день Незалежності України прогулялися містом із доньками. По місту гуляють херсонці, багато хто у вишиванках, музика, концерти, фестивалі, діти малюють на асфальті. І що цікаво, вони розуміють, що Луганськ - це Україна.Можливо вони переїхали звідти до нас, а можливо, саме так хотіли поділитися своєю любов’ю до жителів Луганська і підкреслити думку про єдність України. 

Зранку спілкуємося у сім’ї українською мовою. Не все виходить гарно, але ми намагаємося. У транспорті та в магазині теж українською. У центрі міста на вулиці Суворова нас зупинила бабуся, яка відпочивала з онуками і запропонувала зробити нам патріотичний боді-арт. Це було так незвично, спонтанно і цікаво. Вона малювала нам прапорці на руках, і ми спілкувалися українською. Хоча вона спочатку говорила на російській мові. Гуляючи по місту, скажу чесно, замало чули українську мову, в основному херсонці спілкуються російською.

 

 

Я до останнього дня не знала чи буду брати участь у мовомарафоні.  Мабуть поштовхом стали доньки, які зареєструвалися. Але останньою краплиною стали спогади з дитинства, які не залишають мене протягом всього життя. В дитинстві я розмовляла українською. Перше мамине слово, колискова, 2 роки життя у бабусі на селі дали свій результат. Але коли я переїхала до міста і пішла у садочок , мене дуже вразило відношення дітей до моєї мови спілкування. Вони вважали мене селючкою і ображали. Так я поступово навчилася говорити російською, але дякувати Богові у сім’ї розмовляли українською, у школі вивчали рідну мову з 2 класу.. Улюблений Тарас Шевченко і «Кобзар». 

 

Але ж доросле життя знову зіштовхнуло з тією ж проблемою – в інституті та на роботі розмовляли російською. А як гарно було чути , коли співали українських пісень, в театрі спектаклі на українській мові. Але все це поступово зникало. Дякувати Богові настли інші часи. 1991 рік Україна здобула незалежність і рідна мова стає державною. Але ось ця звичка спілкуватися у побуті російською залишилася. 

 

 

Професійна діяльність дає можливість спілкуватися українською, писати на українській мові, бо працюю методистом у Херсонська обласна бібліотека для юнацтва імені Бориса Лавреньова Ми у бібліотеці навіть у цьому році таку комплексну програму реалізуємо: "Почувайся європейцем – говори українською!". 

 

Програма ставить за мету, насамперед, просування української мови для спілкування та читання в нашому переважно російськомовному місті. Однією із складових частин програми є дні спілкування українською мовою "Звернись солов'їною - відповім калиновою", які відбуватимуться кожного першого вівторка місяця.

Тож, для мене участь у мовомарафоні – це самоствердження та самовдосконалення. І насамкінець, хочеться привітати всіх і з найголовнішим Державним святом і побажати нам миру і злагоди в нашій Україні. Все у наших руках. А починати перетворення на краще треба з себе…

«Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди».

В.Сосюра