Завірюха: шлях додому

Сьогодні відчула себе героєм повісті Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом". І хоча це було трохи пообіді, а не вночі, мело так, що світа Божого не було видно. Давненько такого не було. Але я себе в таку погоду почуваю напрочуд жваво. Обожнюю заметілі. Мабуть тому, що це нагадує мені безтурботнє дитинство 60-х років минулого століття, коли зими були ого-го. Вранці неможливо було вийти з хати на вулицю, бо двері замело в ріст людини снігом. От і зараз дуже люблю гуляти в таку заметіль. Правда краще бути недалеко від своєї оселі.