Враховуючи, що вчора було моє професійне свято – Всеукраїнський День бібліотек, а сьогодні – День вчителя, ми з доньками – майбутніми вчительками, вирушила у мандри містом, зробити собі деякі приємності. Бо хто, як не ми самі собі.
Та й погода ж сьогодні просто супер осінньо-літня. Одним словом – бабине літо.
Спочатку придбали собі деякі потрібні та омріяні речі: теплий гарний шалик, корисну книжку із серії «Мова – ДНК нації» з ілюстраціями «лепетуна» - «Українська легко!».
Майже 3-годинна прогулянка осінніми парками і вулицями міста залишила по собі чудовий настрій і море позитиву.
На завершення ми вирішили заглянути до чудового кафе «Кіт на даху», правда під назвою – «Кот на крыше».
Смачна італійська піца, чудовий чай по-турецькі з медом, лимоном та яблуком і нарешті, о-о-о, я покуштувала суші.
Правда паличками не змогла. Але, дійсно – це смачно. Чудова, затишна атмосфера, зручні меблі, приємні офіціанти, з гумором залишений рахунок...
Прогулянка вийшла просто супер!!! Ми в змозі собі іноді робити свято!
Напередодні святкування Дня міста разом із коллегою відвідали відкриття виставки «Живописний світ Бориса Лавреньова» в музеї-квартирі Лавреньова, з нагоди 125 річчя від дня народження майстра пера і пензля.
Раритетні меблі з особистого робочого кабінету, мольберт майстра, чудові натюрморти, портрети дозволили доторкнутися до таланту нашого земляка. Екскурсія залом та чудова розповідь про Лавреньова, як художника, наукового співробітника літературного відділу музею Вікторії Мусійко додали неабияких вражень про його талант.
Скажу чесно чомусь була впевнена, що про Лавреньова будуть розповідати російською мовою. І була приємно вражена чудовою презентацією виставки та екскурсією українською мовою.
 |
| знайди мене |
Люблю відвідувати музеї, мене приваблюють старовинні речі, які зберігають дух та смак епохи, в якій вони були створені. Ти неначе переносишся в минуле і відчуваєш себе частинкою того часу..Це так чудово… Я навіть сховалася у шафі, хоча й ілюзорно.
Пригадала, що коли потрапила у 1995 році до Великої Кардашинки Голопристанського району Херсонської області мене дуже вразили деякі слова та назви в їхньому побуті, притамання саме цьому регіону.
А мама завжди казала, що там розмовляють сааме так як у неї на батьківшині у с.Висунь Снігурівського району Миколаївської області.
Отож у них, у Великій Кардашинці помідори називають баклажанами, табурет – стулкою, копанку з водою – бакаєм, плиту на вулиці кабицею, а інколи гапликом, а спідниця чи сукня не довга, а длина…
А край такий чудовий і неповторний, гайки чередуються з вулицями і лісовими просіками, у гайках такі чудові величезні вільхи ростуть просто у воді, з яких колись робили чудові меблі, які й сьогодні можна зустріти у хатах сторожилів…
У кінці городу бакаї, затягнуті ряскою, в яких хлюпочеться дрібна рибка і плавають гуси з качками. На вільхі та акації живуть дятли та одуди і багато різних пташок, котрі о 5-й годині ранку співають у гайках своїх пісень.. А у травні чудові співи дарують солов’ї.
І все це чудова Велика і Мала Кардашинка Голопристанського району Херсонської області. Я прожила там майже 4 роки, за що вдячна долі…
Хочу сказати, що читати твори суто сучасних українських авторів почала з відпустки (липень 2016) І не можу зупинитися. Пробувала прочитати декілька книжок російською, не цікаво…можливо пізніше.
Серед перечитаних:
• Люко Дашвар «Там є», «Покров»
• Ірен Роздобудько «Ґудзик», «Ґудзик - 2»
• Галина Вдовиченко «Пів яблука»
• Юрій Андрухович «12 обручів»
• Софія Андрухович «Фелікс Австрія»
• Наталя Гурницька «Мелодія кави у тональності кардамону»
• Дара Корній «Гонихмарник», «Щоденник Мавки», «Зірка для тебе, «Тому, що ти є»
• Жанна Куява «Із медом полин»
• Наталка Доляк «Гастрабайтерки»
Але хочу поділитися останною прочитанною саме сьогодні.
До речі порекомендувала мені її молодша донька – Настуся. Надійка Гербіш «Художниця».
В нашій домашній бібліотеці є майже всі книги із скрії «Теплі історії» . Дійчно почали з «Теплих історій до кави» Надійки Гербіш. А от саме на цю повість я не звернула увагу 3 роки тому.
Історія молодої жінки-художниці, починаючи з підліткового віку, яка росла без тата, з мамою. Про всі негаразди і радості її життя та друзів, які допомогли їй подолати перешкоди підліткового становлення особистості та й власне, дівчини-жінки, як особистості і як художниці. Перша закоханість, аборт, спроба суїциду і т.і. Але коли поряд є справжні друзі, все можна здолати і прийти до омріяного..
А свій шедевр вона буде малювати протягом всього життя…
І кож¬но¬го ра¬зу, ко¬ли щось дій¬сно зна¬чиме трап¬ля¬тиметь¬ся з нею, ху-дож¬ни¬ця зможе на¬нес¬ти нас¬тупний штрих - і ко¬лись-та¬ки за¬вер¬ши¬ти свою кар¬ти¬ну. Дійсно, як і кожен із нас малює свою «картину життя».. І в кожного виходить «свій шедевр»… У Надійки Гербіш не тільки «теплі історії» але й така «тепла» милозвучна українська мова, що не можна відірватися від її творів, тільки коли прочитаєш останню сторінку…
Сьогодні в цей святковий день Незалежності України прогулялися містом із доньками. По місту гуляють херсонці, багато хто у вишиванках, музика, концерти, фестивалі, діти малюють на асфальті. І що цікаво, вони розуміють, що Луганськ - це Україна.Можливо вони переїхали звідти до нас, а можливо, саме так хотіли поділитися своєю любов’ю до жителів Луганська і підкреслити думку про єдність України.
Зранку спілкуємося у сім’ї українською мовою. Не все виходить гарно, але ми намагаємося. У транспорті та в магазині теж українською. У центрі міста на вулиці Суворова нас зупинила бабуся, яка відпочивала з онуками і запропонувала зробити нам патріотичний боді-арт. Це було так незвично, спонтанно і цікаво. Вона малювала нам прапорці на руках, і ми спілкувалися українською. Хоча вона спочатку говорила на російській мові. Гуляючи по місту, скажу чесно, замало чули українську мову, в основному херсонці спілкуються російською.
Я до останнього дня не знала чи буду брати участь у мовомарафоні. Мабуть поштовхом стали доньки, які зареєструвалися. Але останньою краплиною стали спогади з дитинства, які не залишають мене протягом всього життя. В дитинстві я розмовляла українською. Перше мамине слово, колискова, 2 роки життя у бабусі на селі дали свій результат. Але коли я переїхала до міста і пішла у садочок , мене дуже вразило відношення дітей до моєї мови спілкування. Вони вважали мене селючкою і ображали. Так я поступово навчилася говорити російською, але дякувати Богові у сім’ї розмовляли українською, у школі вивчали рідну мову з 2 класу.. Улюблений Тарас Шевченко і «Кобзар».
Але ж доросле життя знову зіштовхнуло з тією ж проблемою – в інституті та на роботі розмовляли російською. А як гарно було чути , коли співали українських пісень, в театрі спектаклі на українській мові. Але все це поступово зникало. Дякувати Богові настли інші часи. 1991 рік Україна здобула незалежність і рідна мова стає державною. Але ось ця звичка спілкуватися у побуті російською залишилася.
Професійна діяльність дає можливість спілкуватися українською, писати на українській мові, бо працюю методистом у Херсонська обласна бібліотека для юнацтва імені Бориса Лавреньова Ми у бібліотеці навіть у цьому році таку комплексну програму реалізуємо: "Почувайся європейцем – говори українською!".
Програма ставить за мету, насамперед, просування української мови для спілкування та читання в нашому переважно російськомовному місті. Однією із складових частин програми є дні спілкування українською мовою "Звернись солов'їною - відповім калиновою", які відбуватимуться кожного першого вівторка місяця.
Тож, для мене участь у мовомарафоні – це самоствердження та самовдосконалення. І насамкінець, хочеться привітати всіх і з найголовнішим Державним святом і побажати нам миру і злагоди в нашій Україні. Все у наших руках. А починати перетворення на краще треба з себе…
«Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди».
В.Сосюра
Сьогодні святкуємо 25 років Незалежності України...
А я згадала 1991 рік..Коли вперше з'явилися значки з жовто-блакитними прапорцями. Так, саме жовто-блакитними. Так говорили всі представники Народного руху. Вже потім 1996 року прапор став синьо-жовтим. І до сьогодні йдуть суперечки з цього пиводу. Так от, на нас, хто носив ці значки дивилися недобре, якось зкоса. А ми пишалися дуже цими маленькими прапорцями.
Пройшов час, і в 2014 році ми стали носити на одязі синьо-жовті стрічки... І знову, не всі це спочатку сприймали... Отака наша історія..
А я сьогодні згадую маму та бабусю і вклоняюся подумки їм низько до землі з великою вдячністю, що вони посадили в мені так глибоко справжнє українське насіння. Воно виросло в мені і моїх дівчатках великим яскравим деревом!!. #мовомарафон
Закінчила читати роман Дари Корній «Зірка для тебе».
«Зірка для тебе» — це і є правда, гірка і чиста, про нас усіх, про кожного. Настояна на гріхах і спокутах, витримана десятиліттями у потаємних шафах, вона нарешті вивільнилася.
Сюжет побудований так, що наприкінці роману вражає приємними несподіванками для читача…
В тексті багато чудових віршів львівської поетки Люби Долик …та притч, без яких роман не сприймався би, таким цілістним.. Мені це дуже припало до душі.
«Собою бути – зась!
Турботи? Зграя! –Фас!
А як повіриш мріям хоч на мить _
Болить, болить, ще гірше все болить.
І не карайтеся, не треба, не карайтеся.
І совісті терзанням не давайтеся.
Сприймайте легшее.
І простіше. І живіть.
Ну а душа?
Колись переболить…»
А ще чудові подорожі містом Лева, його цікавими історичними вуличками і кав’ярнями…
Основна думка, яка проходить через весь роман - Не дозволяй нікому обтинати тобі крила…
«Зірка для тебе» - це як духмяний карпатський чай, який став чи не головним «героєм» у першому романі Дари Корній «Гонихмарник».
До речі, рекомендую насолодитися справжніми карпатськими чаями, які з’явилися у продажу в наших крамницях.
Закінчила читати роман-фентезі Дари Корній "Гонихмарник".
Сказати, що сподобалось - нічого не сказати. Я давно не отримувала такого задоволення від прочитанного. Прочитала так легко, неначе пісню прослухала. Така гарна мова, поліський та львівський колорит, використання украінськоі міфологіі та фольклору додоє неабиякоі смакоти. Деякі сторінки неначе повертали в дитинство: канікули в селі у бабусі. І хоча роман -фентезі, в ньому закладена глибока думка про відданість рідній зземлі, яка допоможе в лиху годину. Це як ковток свіжоі води у спрагу. З головою занурилася у сучасну украінську прозу. Дійсно скільки гарних авторів і творів: читати не перечитати на любий смак.
Півтора року на писала на блог. Мабуть не відчувала в цьому потреби. Настав час повернутися.. І я роблю це із задоволенням. Стільки води збігло за цей час. Стільки всього відбулося, а головне перетворення в думках і діях.Тож, на сьогодні екватор моєї літньої відпустки, яка цього року за певних обставин не відмічається нічим особливим, окрім відпочинку та читання. Інколи трапляються мандри містом, та й то не часто. ОТАКА собі хатня відпустка. Але відпочинок є відпочинок...Головне сон, приємні враження і літні вітаміни...Навіть йди до річки не хочеться..
Головний мій помічник - мій гаджет смартфон, який допомагає мені залишати мої враження від кожного дня на згадку.
Мій домашній пухнастий друг - Моя Маруся стала ще цікавішою...
Мої доньки подорослішали
Дарья закінчила 3 курс університету, пробує себе в літературі та у викладацькій діяльності. Навіть отримала диплом за участь у обласному літературному конкурсі і друкувалася в місцевих літературних збірничках бібліотечної літературної студії «Блокнот». Читачам подобаються її літературні твори, а учням її уроки з англійської мови. Експерементує з кольором волосся, вчить шведську мову.
Настуся закінчила школу, склала ЗНО і в неї все попереду... На випускному вечорі вона була такою собі українською панночкою, неначе зійшла з підмостків українського драматичного театру часів Винниченка та Куліша
Пишаюсь своїми доньками і прошу у Всевішнього гарної долі для них. І весь час подумки розмовляю з Льонею, розказую про доньок. Згадую, як дала йому обіцянку виховати їх гарними дывчатками. Думаю, що з цим я впоралася, хоча багато чого ще попереду....
